Практичний психолог дошкільного навчального закладу №8 Петрухан Лариса Іванівна працює з дітьми різного віку, працівниками закладу, батьками, надаючи консультативну та практичну допомогу у розвитку та вихованні дошкільнят. Головною метою роботи психологічної служби є збільшення ефективності навчально-виховного процесу, своєчасне виявлення труднощів, проблем та умов індивідуального розвитку особистості, корекції міжособистісних стосунків всіх учасників педагогічного процесу, профілактики відхилень в індивідуальному розвитку та поведінці. На цій сторінці Лариса Іванівна надасть рекомендації та поради з актуальних проблем психологічного розвитку та поділиться напрацюваннями з досвіду роботи.

Маємо надію, що ця сторінка буде корисною та цікавою для всіх

зацікавлених людей.


Для батьків дітей раннього віку.

Сучасна статистика стверджує, що в результаті психотравмуючої ситуації (розлука з близькими, поява незнайомих дорослих, нове оточення тощо) важка адаптація до ДНЗ спостерігається в 73% хлопчиків та 52% дівчаток. 

 Працюючи практичним психологом у дитячому садку, я зробила висновок, що в більшості дітей у період адаптації відбувається перебудова практично всіх органів і систем, спрямована на вироблення нових умовних рефлексів, які впливають на психічне здоров'я дитини в майбутньому. 

 Здебільшого прийнято вважати, що адаптація проходить складно, з масою негативних порушень у дитячому організмі. Що ж відбувається в організмі й психіці дитини, коли вона вперше йде в дитсадок? 

 У новому дитячому колективі дитина постійно перебуває ніби під струмом сильного нервово-психічного напруження, яке не припиняється ні на хвилину. Дитина перебуває на грані стресу, який порушує захисні бар'єри, що в подальшому вплине на важливі фізіологічні реакції, необхідні для підтримки стану здоров'я. Страждає реактивність, понижується опір організму дитини, немає більше захисту малюка від усіх хвороб. При цьому достатньо лише кашлянути.. . Від подиху вітерцю дитина починає хворіти, зривається адаптація, а після " зриву доводиться адаптуватися знову. Відрив від матері провокує стрес. Мати — це головне, що було, є й буде в дитини, і раптом матері поряд немає, й на думку дитини мама зрадила, поміняла на роботу...

Постійно доводиться бачити, як дитина, розлучившись із батьками, сумує, плаче, вихователь чи помічник вихователя намагаються чимось привернути увагу дитини, зацікавити іграшкою, поговорити...

 Саме в цей момент повинен бути поряд практичний психолог, і якщо дитина не реагує на спроби розважити її, замкнулася й нічим не цікавиться, необхідно дати їй спокій... 

 Практичний психолог ДНЗ має взаємодіяти з персоналом групи: необхідно спеціально організувати середовище В ігровій кімнаті так, щоб діти не нудьгували й почували себе комфортно в новому оточенні. 

 

 Отже, перша допомога дитині, яка проходить адаптаційний період, полягає в тому, щоб зняти всі види психологічного тиску, не нав'язувати пестощі й турботу, свою волю, а дати спокій, бути поряд і че¬кати, коли в дитини відновиться потреба в спілкуванні з дорослим.


           ДИТИНА І КОМП'ЮТЕР

 

Не секрет, що комп'ютер наприкінці XX ст. — на початку XXI ст. став для дітей найулюбленішою іграшкою, порадником, навіть другом.

    Комп'ютерні ігри захоплюють увагу дітей, приваблюють їх дина-мічними сюжетами, дають їм змогу жити гострими почуттями. Не секрет, що дедалі більше дітей просиджують за комп'ютером увесь час, забуваючи про радість спілкування з рідними, друзями, залишаючись наодинці з собою, не замислюючись ані про цінності життя, ані про своє майбутнє.

 

    Потрібно не забувати про фактори ризику, яким піддається користувач під час тривалого перебування за комп'ютером:

  • електромагнітне випромінювання;

  • утома очей від мерехтіння екранного зображення;

  • тривала статична робоча поза;

 • психологічна втома від невідповідного оформлення та освітлення приміщення;

 • термін перебування за комп'ютером;

 • утома через неправильне ергономічне оформлення та психологічний уміст програмного забезпечення;

 • стреси, що виникають через застосування комп'ютера. Можливі небажані наслідки взаємодії дитини з комп'ютером слід ураховувати з самого початку її ознайомлення з комп'ютером. По можливості батьки повинні влаштовувати ознайомлення дитини з комп'ютером під керівництвом фахівця, який має бути обізнаний із негативними наслідками взаємодії з електронними засобами (зокрема, із комп'ютерною залежністю). На жаль, сьогодні обмаль і шейх фахівців, і їх роль відведена батькам. Добре, коли батьки мають уявлення про те, що користування комп'ютером є оманливим і призводить до надмірного перевантаження. Противагою надмірному захопленню комп'ютерними іграми і розвиток у дитини самоконтролю. З цією метою необхідно навчити п планувати тривалість комп'ютерної діяльності, а саме вчити:

 • призначати собі термін закінчення гри, після завершення якого, незалежно від етапу гри, обов'язково вимкнути пристрій (наприклад, канадські виробники дитячих розвивальних програм для дітей 4-6 років пропонують цікаві завдання, що розраховані на 7 хв активної роботи дитини з комп'ютером, а решта часу знадобиться на активні розвивальні ігри, малювання, вирізання, що пов'язані з комп'ютерним завданням);

 • заздалегідь визначати початок спілкування з комп'ютером і ввімкнути його лише тоді, коли настане час. Батькам бажано стежити за нерегулярністю такого дозвілля, робити перерви в конкретні дні.

 

    Зрозуміло, що цьому має передувати роз'яснювальна робота про шкідливість надмірного захоплення комп'ютером, про те, що віртуальна реальність — це не життя, це лише паралельний, але не головний процес, і тому дозовані комп'ютерні розваги потрібно поєднувати з реальними активними діями — заняттям спортом, фізичними иправами, рухливими іграми на повітрі, спілкуванням із рідними, друзями, заняттям мистецькою діяльністю (співами, танцями, малюванням, ліпленням тощо).

 

    Під час комп'ютерного дозвілля варто звертати увагу на інформаційні системи та розвивальні ігри, а не на ігри, що засновані на емоційному збудженні (автоперегони, зоряні війни, стрілялки тощо). Дуже корисно використовувати творчі завдання: малювання за допомогою комп'ютерних програм, заняття фотографією, літературна діяльність, робота з пізнавальними системами.

 

    Батьки повинні цікавитись тим, як їх діти користуються комп'ютером, контролювати зміст ігор та програм, допомагати та підбадьорювати, коли дитина виконує нові та нестандартні завдання, обговорювати комп'ютерну рекламу та агресивні ігри (це сформує розуміння того, що є для них корисним та шкідливим). Найголовніше, що потрібно пам'ятати: дитина в подальшому повинна почуватися господарем комп'ютера, а не навпаки.